Зміцнів я серцем, Боже, я зміцнів.
Із вуст моїх хвала тобі i спів.
Не хочу я їх i вночі стулити,
Бо прагну дякувати i хвалити.
О пробудися арфо! Ліро, смійся!
Досвітня зіронько, прокинься!
Потрібно нам веселими піснями
Хвалити Бога поміж племенами.
Господнє милосердя більше неба,
Дає Він вірним все, що тільки треба.
А Божа правда досягає хмар —
I праведник отримає свій дар.
О Боже, піднесися — хай земля
На славу дивиться Твою здаля.
Твоєї ж слави світло неповторне
Нехай обніме землю i огорне.
Нас, Господи, з неправди визволяй
I обзивайся, i допомагай.
Усі бо знають, що Твоя рука
Для праведного добра i легка,
Що лише Божа сила i турбота
Відкриє душам вічності ворота.
Ти допоможеш, зміцниш на літа,
А людська поміч — суєта.
О, тільки не покинь нас, Боже,
Бо хто полюбить нас i хто нам допоможе?!
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
